З’їзд, якого не бачила Європа: хто і навіщо зібрався у Луцьку 1429 року? 600 років тому Луцьк став місцем події, що мала шанс змінити політичну мапу континенту.

У січні 1429-го до Луцького замку з’їхались найвпливовіші правителі Центральної та Східної Європи — здавалося, сама історія в той момент писалась тут. Але наскільки все було гучно, як подають підручники, і хто насправді прибув на Волинь?

Про правду й міфи Луцького з’їзду, дипломатичні ігри, боротьбу з Османською імперією і несподівану ідею коронації Вітовта — розповідає історикиня та завідувачка Музею історії Луцького братства, відділу Волинського краєзнавчого музею Олена Бірюліна.

Олена тривалий час вивчає цю історичну подію, тож журналісти сайту новин Луцька та Волині «Конкурент» вирішили розпитати її про факти й вигадки (а таких, як виявилося було чимало).

– Розкажіть, що ж узагалі це за подія така була у 1429 році у Луцьку? Чи правильно ми трактуємо її як з'їзд монархів?

– Впродовж чотирьох тижнів січня 1429 року в Луцьку відбувалась дипломатична зустріч кількох правителів Центральної і Східної Європи, на якій обговорювали міждержавні проблеми. Назва цього форуму – Луцький з’їзд монархів – усталилась ще в літературі XIX ст., тепер її використовують як впізнавану. В оригінальному листуванні правителів, яке дійшло до нас латинською і старо-німецькою мовами, уживали терміни «зустріч», «особиста зустріч, з послами».

Коло піднятих на з’їзді питань, як і подальший перебіг пов’язаних з ним подій, історики реконструюють з допомогою листування його учасників, дипломатичних актів тощо. Залучають і свідчення літописців та хронікерів, свідчення яких слід сприймати критично.

– Які основні причини та передумови призвели до скликання цього з’їзду монархів? Чому зійшлися саме на тому, аби провести його у Луцьку?

– Ініціював зустріч в Луцьку європейський політик Сигізмунд Люксембурзький. Він був угорським, чеським і німецьким королем. Наприкінці життя став європейським політиком №1 – папа римський коронував його у 1433 р. імператором Священної Римської імперії (Германської нації).

Альбрехт Дюрер. Імператор Сигізмунд Люксембурзький. 1512 р.

 

Королю Сигізмунду довелось вирішувати складні військово-політичні завдання із захисту християнських країн Європи. Перед Луцьким з’їздом до гострих проблем відносили: в центрі Європи – проблему мілітаризації гуситського руху, на півдні Європи – повзучу, з елементами гібридної війни, експансію Османської держави.

У пошуках союзників Сигізмунд звернув свій погляд на країни Східної Європи. Серед впливових правителів цієї частини світу був король польський і верховний князь литовський Владислав-Ягайло, та особливо виділявся дипломатичним хистом його двоюрідний брат Олександр-Вітовт, великий князь литовський. Ці двоє перебували в персональній унії, з рук Ягайла Вітовт мав право до кінця свого життя тримати у володінні Велике князівство Литовське і Руське.

Олександр Ян Тріцій. Владислав Ягайло. 1677 р.

 

Отже, восени 1428 р. було домовлено про зустріч Сигізмунда з Ягайлом і Вітовтом. Місце зустрічі обирав Вітовт, який настояв провести її у його державі, в найбільш підготовленій резиденції – в Луцькому замку. Погодили на 6 січня 1429 р.

– Хто саме з європейських правителів брав участь у цьому з’їзді? Які держави були представлені і які цілі переслідували?

– Участь у з’їзді брали троє правителів-монархів – королі Сигізмунд і Ягайло, та князь Вітовт, який з формальної точки зору не був монархом, однак рівень зосередження в його руках одноосібної влади дозволяє його таким вважати.

Окрім погоджених трьох основних переговорників до участі в розмові була запрошена ще одна держава – Тевтонський Орден. Як побачимо далі, це не було випадковістю.

Кожну зі сторін супроводжували посольські делегації. З оповіді польського хроніста Яна Длугоша відомо, що короля Ягайла опікувала група найвищих сановників, яка представляла партію влади в Польському королівстві.

Делегація короля Сигізмунда, який прибув з королевою Барбарою, складалась з найбільш довірених сановників, заслужених воєначальників, крупних землевласників, очільників замкових округів тощо. В посольство входили представники Угорщини, Чехії, Хорватії, Чорногорії, Священної Римської імперії (Німеччини). Широка географія переговорників промовляла на користь серйозної розмови.

Королева Барбара Цилійська, дружина Сигізмунда Люксембурзького, учасниця Луцького з'їзду. Хроніка Констанцького собору. XV ст.

 

Приймаючою стороною з’їзду був князь Вітовт, при боці якого стояли вірні йому литовсько-руські князі, пани та бояри. Луцький замок був ретельно підготовлений під комендантським контролем волинянина Юрші, якого джерела називають професійним рицарем.

Свідками Луцького форуму стала місцева людність, яка вперше побачила на своїх вулицях всю Європу. Неофіційними учасниками, зрештою, могли стати усі ті з приїжджих, хто очікував на зиск від зустрічі з вельможами. Для прикладу, джерела фіксують прибуття до міста купців із Сілезії, які розраховували на зустріч з королем Сигізмундом.

– Які ключові питання та проблеми обговорювали під час зустрічі? Чи вдалося досягти якихось угод?

– Оскільки зустріч в Луцьку організував король Сигізмунд, то на вістрі обговорень лежали проблеми тих країн, за зовнішню політику яких він відповідав.

В ході з’їзду Сигізмунд Люксембурзький частково вирішив «гуситське питання». Він відвернув увагу двох потенційних претендентів на чеську корону – Ягайла і Вітовта. Є припущення, що Сигізмунд хотів виграти час, щоб у майбутньому здійснити свій задум про мирні переговори з повсталими чехами, тобто вирішити проблему не хрестовими походами, а шляхом скликання церковного собору.

Все ж головною видається «османське питання». Угорський король Сигізмунд провів не одну воєнну кампанію проти Османської імперії. Він прикладав чимало зусиль у підтримці сусідніх країн, які опиралась османізації. Ситуація для нього загострилась влітку 1428 р., коли королю не вдалось відбити захоплену фортецю Голумбац на південному кордоні Угорського королівства. В цей же час більша частина Сербії і Боснії потрапила під османів, а Угорщина встала на порозі експансії. Король гостро потребував зовнішньої допомоги.

Як підтвердив Ян Длугош, найбільше суперечок на Луцькому з’їзді викликала проблема захисту від османів. Сигізмунд вимагав від польської сторони виконання положень угоди 1412 р. про обов’язки Молдови, яка мала сприяти боротьбі з турецькими інвазіями. Оскільки положення не виконувалось, угорський король вимагав віддати йому під контроль частину Молдови, особливо ту, де в гирлі Дунаю розташовувався стратегічний Кілійський замковий округ.

На переговорах в Луцьку польська делегація відкинула більшість пропозицій Сигізмунда. Тоді король зробив неочікуване – запропонував коронувати князя Вітовта. Ставши королем Вітовт виходив з васальної підлеглості Ягайлу, перетворювався на самостійного політичного гравця. Тільки внаслідок такого сценарію Сигізмунд міг заохотити Вітовта до союзництва.

Вітовт Великий. Портрет ХІІ ст.

 

Поляки покинули з’їзд 25 січня, вслід за ними перервав свою участь король Ягайло.

Князь Вітовт погодився стати королем, що означало прийняття умов союзу з Сигізмундом Люксембурзьким. Залишилось провести акт коронації, і для того Сигізмунд 31 січня відбув в свої краї – для підготовки правових актів та виготовлення дорогоцінних корон.

Наступних півтора року підготовка до коронації проходила в складних обставинах. По-перше, в Європі уже кілька століть не утворювались нові королівства, а поява нових розглядалась як виклик. По-друге, папа римський був проти коронації Вітовта, а без папського помазання королем не стати. По-третє, конфронтація Сигізмунда з папою унеможливлювала отримання ним імператорської корони, якої він так прагнув. Все вказувало, що проєкт коронації може зазнати краху. Але.

Але можливість залучення Великого князівства Литовського і Руського в якості союзника, отримання додаткових фінансів та людського капіталу не залишали європейському політику вибору, тому він обрав тактику революційних рішень. Якщо папа римський проти коронації, значить треба юридично довести, що її (коронацію) можна провести і без нього, тобто без визнаного світом духовного лідера. З цією метою кращі юристи імперії спільно з правниками Віденського університету виймали з архівів давні манускрипти, працювали над правовим обґрунтуванням. В результаті з’явився документ, яким доводилась правочинність сценарію коронування без папи римського (читай, нового світового порядку у міждержавних стосунках).

Врешті, коли у Сигізмунда звітували про готовність корон, у Вільнюсі була визначена дата коронаційного з’їзду – 8 вересня 1430 р., яку згодом відклали на кінець місяця. На ці урочистості князь запросив багатьох дружніх йому правителів. 5 тижнів поспіль гості з’їжджалися, частувалися і розважалися в очікуванні коронаційного дійства.

В жовтні у Вільнюсі дізнались, що перше Сигізмундове посольство з коронаційною документацією перехопили поляки. В документах окрім сценарію коронування містилась концепція майбутнього військово-політичного союзу.

Друге посольство, яке везло корони, дізнавшись про долю першого, не наважилось покинути кордони Німеччини. Комунікація Сигізмунда з Вітовтом через польську осаду була вкрай утруднена, а час спливав. Не дочекавшись корон, 15 жовтня 1430 р. князь Вітовт розпустив гостей. А невдовзі – 27 жовтня – раптово помер.

Ще не знаючи про смерть великого князя Сигізмунд Люксембурзький писав листи, що всі прикрощі транспортування будуть виправлені, корони поїдуть довшим і безпечнішим шляхом, коронування відбудеться. Тим самим він сигналізував про серйозність своїх намірів.

Дивлячись на карту Європи помітно, що залежні, союзні і контрольовані Сигізмундом країни утворювали майже безперервний пояс від Балтійського моря до узбережжя Чорного моря: Данія, Норвегія, Швеція, Тевтонська держава, Священна Римська імперія (Німеччина), Богемія (Чехія), Угорщина, Боснія, Сербія, Чорногорія, Валахія (Румунія). В цьому контексті пригадаємо Кілію, яка згадувалась на перемовинах в Луцьку. За умов відмови Польщі долучитись до майбутнього союзу, Кілійський замковий округ ставав тим перешийком, який з’єднував країни Сигізмунда з територією Великого князівства Литовського. В такий спосіб можна візуалізувати проєкт римо-німецького короля про створення Ліги християнських країн для захисту від зовнішніх загроз.

– Які популярні міфи щодо цієї події знаєте і як було насправді?

– Типовою помилкою про Луцький з’їзд є приписування йому розширеного складу учасників, серед яких називають імена Еріка Померанського – короля Данії, Норвегії та Швеції, московського, татарських та ін. князів з Північного Сходу, київського митрополита Фотія, легатів з Риму і Візантії тощо. Загалом це давня помилка, її впровадили ще літописці початку XVI ст., або, наприклад, польський хроніст Матей Стрийковський у 1582 р. Останній, щоб пояснити розміщення в Луцьку надто великої кількості гостей вигадав свою формулу – їх буцімто розселяли в селах навколо Луцька. Але правда в тому, що гостей було на кілька порядків менше.

Міські торгівці рибою, равликами та жабами у місті Констанц під час проведення королем Сигізмундом Вселенського собору Католицької церкви, 1414-1418 рр., Німеччина. Хроніка Констанцького собору. XV ст.

 

Більша, ніж в Луцьку, кількість гостей і розширений склад запрошених правителів був можливий лише на коронаційному Віленському/Вільнюському з’їзді 1430 р. Туди, на урочистості, приїхало ніби 15 тисяч учасників, які за кошти Вітовта їли страви з волів, яловиць, баранів, вепрів, лосів, і бочками пили мед, пиво та солодкі закордонні вина. Інформація також походить з білорусько-литовських літописів XVI ст., і в чисельному вимірі грішить перебільшеннями.

Це не значить, що гостям в Луцьку подавали менш вишукані страви. Навпаки, князь Вітовт, який знав про імовірність пропозиції корони, готувався до прийому високих гостей на найвищому рівні.

На відміну від святкового дійства у Вільнюсі, в Луцьку відбувся дипломатичний з’їзд, де велись серйозні і досить напружені розмови про тогочасні реалії Європи. Змушена тут зробити ще одну ремарку – Луцький з’їзд не був першим дипломатичним, оскільки європейські правителі проводили свої саміти регулярно. Однак саме в Луцьку прозвучали найсміливіші політичні ідеї про широке об’єднання європейських країн для захисту своїх цінностей і кордонів. Це прагнення актуальне і сьогодні.

– Яким ви бачите відзначення 600-ліття з’їзду як лучанка? Як Луцьк має виграти з цього і чи може взагалі?

– Події 600-річної давнини – це про той рідкісний приклад в українській історії, коли правитель наймогутнішої європейської держави звертався по допомогу до Литви і Русі-України. Для лучан важливо, що переговори відбулися у нашому місті, в тодішньому «Луцьку на Русі». Посол Сигізмунда, за результатами Луцького з’їзду, назвав Луцьк найкращим містом (nobilissima civitas) держави Вітовта.

Луцький замок взимку. Сучасне фото з соцмереж

 

Популяризуючи унікальну історичну подію, нам потрібно відстоювали Луцьк як місце дипломатичних і безпекових європейських зустрічей, які проводитимуться в Україні. З промоційної точки зору нашим першим партнером є Вільнюс, в якому мало завершитись те, що розпочалось в Луцьку. Литовські колеги нас підтримають.

Рідному Луцьку бажаю успішного майбутнього, набути інфраструктурної впевнености, бути готовим до зустрічі світових лідерів, до проведення з’їздів на найвищому рівні. Готовим настільки, як це було у 1429 році, – стати найкращим містом у своїй державі.